Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Від знання та розуміння практики ЄСПЛ залежить те, наскільки впевнено ми наближатимемо нашу правову систему до європейських стандартів – Голова ВС

22 квітня 2024, 16:57

Упродовж 2023 року Європейський суд з прав людини ухвалив 130 рішень проти України. У 123 з них було констатовано щонайменше одне порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Здебільшого встановлені порушення пов’язані з тривалим існуванням системних проблем, і їх успішне подолання потребує консолідованих дій усіх органів державної влади України.

Верховний Суд приділяє цьому питанню значну увагу та на регулярній основі готує і надсилає судам першої та апеляційної інстанцій інформацію про рішення, ухвалені ЄСПЛ, а також аналітичні огляди рішень цього Суду, постановлених проти України, що набули статусу остаточних. Це створює додаткові гарантії для дотримання прав людини та основоположних свобод під час здійснення правосуддя, недопущення їх обмежень або порушень.

Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час круглого столу з обговорення актуальної практики Європейського суду з прав людини у справах проти України та інших держав – членів Ради Європи.

Очільник ВС поінформував, що з аналізу порушень Конвенції, які ЄСПЛ констатував у рішеннях проти України у 2023 році, випливають такі системні проблеми:

  • порушення ст. 3 Конвенції:
  • неналежні умови тримання заявників під вартою («Лобчук та інші проти України»);
  • жорстоке поводження працівників правоохоронних органів із заявниками та/або непроведення ефективного розслідування у зв’язку зі скаргами на таке поводження («Пульнєв та Гвалія проти України»);
  • ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою в установах пенітенціарної системи («Щурко та Отришко проти України»);
  • непроведення органами влади ефективного розслідування випадків жорстокого поводження, вчиненого приватними особами, або за обставин, які виключають причетність представників держави («Пилипчук та інші проти України»);
  • примусове годування заявника в установах ДКВС України («Яковлєв проти України»);
  • порушення ст. 5 Конвенції:
  • незаконне, свавільне тримання під вартою («Селегей та інші проти України»);
  • надмірна тривалість перебування заявників під вартою під час досудового розслідування («Чеботар проти України», «Деркач проти України»);
  • недоліки в провадженні щодо перегляду законності тримання під вартою («Цеханович та інші проти України», «Скрипка та інші проти України»);
  • неналежний розгляд скарг заявника на незаконне затримання, ненаведення підстав для обґрунтованості тримання особи під вартою («Трофименко проти України»).

Голова ВС акцентував, що ключовою проблемою за ст. 5 Конвенції є неодноразове повторне продовження тримання під вартою з тих же підстав, з яких були ухвалені попередні рішення. За практикою ЄСПЛ кримінальне провадження перебуває в постійній динаміці, відповідно, суд має на цю динаміку реагувати.

«Безумовно, причиною тривалого тримання під вартою є і нестача кадрового ресурсу в судовій системі. Це питання має бути вирішене шляхом створення нової мережі судів, що відповідатиме адміністративно-територіальному устрою держави. Інакше розглядати такі обсяги проваджень, що надходять до судів, буде просто неможливо», – наголосив Станіслав Кравченко.

Також Голова ВС звернув увагу на порушення ст. 6 Конвенції, констатовані ЄСПЛ в рішеннях у справах проти України, що полягали в:

  • надмірній тривалості кримінальних / цивільних проваджень («Вербова та інші проти України», «Шапошніков та інші проти України»);
  • незабезпеченні безсторонності суду з огляду на відсутність сторони обвинувачення у справі про адміністративне правопорушення («Глущенко та Пустовий проти України»);
  • порушенні права на правову допомогу, відсутності можливості для підготовки захисту («Клоков проти України»);
  • визнанні допустимим доказом показань свідка, які, як стверджувалося, отримані під примусом / у результаті жорстокого поводження («Трачук проти України»);
  • необґрунтованості або недостатній вмотивованості судового рішення («Леонтьєв та інші проти України»);
  • порушенні принципу рівності сторін унаслідок неповідомлення заявників про апеляційні скарги, подані у їхніх справах («Яковлєва проти України», «ТОВ “БУДВЕСТ” проти України»);
  • необґрунтованому поновленні строку для подання апеляційної скарги у справі підприємства-заявника («ВАТ “Сквирасільрибгосп” проти України»);
  • нерозгляді судом важливих аргументів заявника у його справі («Коргун проти України»).

Станіслав Кравченко також повідомив, що робоча група Верховного Суду з питань вирішення проблеми надмірної тривалості судових проваджень проаналізувала судові рішення в цивільних та кримінальних справах на предмет визначення тривалості їх розгляду. В результаті було з’ясовано, що загалом цивільні справи та кримінальні провадження розглядаються судами в межах розумних строків (аналізувалися справи, розгляд яких було завершено у 2018–2020 роках).

Так, середній показник тривалості розгляду цивільних справ, які не підлягають касаційному перегляду, становить 1,7 року, а таких, що були переглянуті в касаційному порядку, – 3,1 року; кримінальних справ (проваджень), які не були переглянуті в касаційному порядку, – 1,9 року (з моменту вчинення злочину до завершення апеляційного перегляду), 1,4 року (з моменту надходження провадження до суду до завершення апеляційного перегляду); кримінальних справ (проваджень), які були переглянуті в касаційному порядку, – 3,6 року (з моменту вчинення злочину до завершення касаційного перегляду), 2,7 року (з моменту надходження провадження до суду до завершення апеляційного перегляду).

Насамкінець Голова ВС наголосив на тому, що від знання та розуміння практики ЄСПЛ залежить те, наскільки впевнено ми наближатимемо нашу правову систему до європейських стандартів, а також висловив вдячність управлінню програм співробітництва Ради Європи в межах проєктів «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України» і програмі підтримки ОБСЄ для України в межах проєкту «Підтримка Верховного Суду та вищих судів у реалізації судової реформи та забезпеченні доступу до правосуддя в умовах війни» за сприяння у проведенні цього важливого заходу.

В межах свого виступу перший заступник керівника Апарату Верховного Суду Расім Бабанли проаналізував декілька рішень ЄСПЛ, постановлених у справах проти України у 2022–2023 роках.

Насамперед він звернув увагу на рішення у справі «Фігурка проти України», у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що відсутність сторони обвинувачення під час апеляційного перегляду судом постанови про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за умови дотримання об’єктивного та суб’єктивного критеріїв безсторонності суду, не порушує вимог ст. 6 Конвенції.

«У цьому рішенні ЄСПЛ детально розтлумачив, що таке безсторонність суду, вказавши на її обʼєктивний і субʼєктивний критерії. Це основне рішення, яке дає відповідь на питання про те, якими мають бути процедурні гарантії при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП», – зауважив Расім Бабанли.

У рішенні у справі «Куліш проти України», скарга в якій була аналогічною до скарги у справі «Фігурка проти України», ЄСПЛ наголосив, що заявник та його захисник не порушували питання відсутності сторони обвинувачення ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, не продемонструвавши таким чином, що вони скористалися інструментами захисту прав, доступними на національному рівні. Тож скаргу в цій справі було визнано неприйнятною.

У справі «Гребенюк проти України» постало питання, повʼязане з тим, що суд першої інстанції ухвалив виправдувальний вирок, а суд апеляційної інстанції – обвинувальний. При цьому апеляційний суд не допитав деяких свідків, свідченнями яких було обґрунтовано виправдувальний вирок суду першої інстанції. ЄСПЛ визнав заяву неприйнятною, аргументувавши це, зокрема, тим, що вказані свідчення не стосувалися ключового елемента пред’явлених заявникові обвинувачень, апеляційний суд ретельно дослідив усі ключові докази та навів причини незгоди з оцінкою цих доказів судом першої інстанції, а заявник мав можливість коментувати та оскаржувати всі докази у справі.

У справі «Горячий проти України» стверджуване заявником порушення ст. 6 Конвенції полягало в тому, що йому було надіслано повідомлення про судовий розгляд у суді апеляційної інстанції листом, який повернувся до суду з позначкою про невручення. Тож суд розглянув справу за відсутності сторін.

«У своєму рішенні ЄСПЛ вкотре повторив свій аргумент про те, що ст. 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Загалом ЄСПЛ у своїй практиці нерідко вказує на те, що особа сама зобовʼязана стежити за своєю поштовою кореспонденцією, тож, відповідно, факт надсилання листа з повідомленням про розгляд справи в цьому випадку зіграв ключову роль», – пояснив спікер.

За обставинами справи «Богдан проти України», мала місце відмова від захисника особою, яка страждала на наркотичну залежність. Заявник страждав нею на момент свого арешту й через два дні після цього підписав відмову від права на адвоката.

ЄСПЛ завернув увагу на те, що оскільки немає жодних ознак того, що заявник мав доступ до наркотиків або замісної терапії, коли перебував під контролем поліції, його твердження про те, що він уже мав симптоми абстиненції на момент підписання відмови, можна вважати достовірними.

«У тих випадках, коли є ознаки того, що особа страждає на наркотичну залежність, слід дуже ретельно ставитися до оцінки фактора відмови від захисника. Звісно, це рішення не можна тлумачити таким чином, що в усіх випадках відмова такої особи від захисника є спотвореною за своєю волею, але треба враховувати сукупність всіх обставин», – зауважив Расім Бабанли.

Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Наталія Марчук окреслила виклики, що постають перед судами в контексті реалізації ст. 6 Конвенції в умовах воєнного стану. Серед них – порушення розумних строків розгляду кримінальних проваджень унаслідок передачі матеріалів цих проваджень з одного суду до іншого та неможливість повноцінної реалізації всіх прав учасників процесу в разі проведення засідання в режимі відеоконференцзвʼязку.

Також суддя звернула увагу на дискусійне питання щодо прийнятності участі обвинуваченого в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв’язку з використанням власних технічних засобів за умови, що ця особа перебуває в розшуку.

«Ще один виклик – це кримінальні провадження, що розглядаються за спеціальною процедурою in absentia. З одного боку – добре, що ми маємо можливість розглядати провадження навіть щодо осіб, які перебувають у розшуку, а з іншого – виникає питання, наскільки забезпечуються для таких осіб гарантії доступу до правосуддя і можливості представити свою позицію безпосередньо в судовому засіданні», – зауважила Наталія Марчук.

Крім того, суддя нагадала про правові висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20 (провадження № 13-15кс22), стосовно особливостей процедури in absentia.

В контексті обговорення питання стосовно дотримання принципу безсторонності суду під час розгляду українськими судами кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів, вчинених російськими військовими в Україні, Наталія Марчук наголосила, що якщо судове рішення є обґрунтованим, законним, мотивованим, переконливим і зрозумілим, то якими б не були емоції судді, який розглядав відповідне провадження, – він свою роботу виконав і поставився до цього відповідально.

Верховний Суд