Право на оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, виникає лише у випадку, якщо суд безпосередньо вирішив питання про її права, інтереси та/або обов'язки, що має підтверджуватися висновками в мотивувальній частині або прямою вказівкою в резолютивній частині рішення. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору, включаючи потенційний вплив рішення на права особи, не є підставою для такого оскарження.

Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення її Київській міській раді та приведення у придатний стан шляхом знесення 13 об’єктів незавершеного будівництва.

Апеляційний господарський суд рішення господарського суду, яким у позові відмовлено, скасував і прийняв нове – про задоволення позову.

Особа, яка не брала участі у справі, подала касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення її Київській міській раді, вважаючи, що рішення апеляційного суду порушує її права та інтереси, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржниця послалася на наявність випадку, передбаченого п. 8 ч. 1 ст. 310 цього Кодексу, а саме суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов’язки особи, що не була залучена до участі у справі. Скаржниця наголошувала на тому, що постанова апеляційного господарського суду порушує її права власності на нежитлову будівлю серед 13 об’єктів, які підлягають знесенню, і фактично позбавляє її права власності на це майно.

КГС ВС закрив касаційне провадження за касаційною скаргою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки право на касаційне оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, обмежується випадками, коли суд безпосередньо вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.

Набуття особою прав на майно після ухвалення рішення судом першої інстанції не є підставою для касаційного оскарження такою особою судових рішень з підстав, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України. КГС ВС зазначив, що місцевий господарський суд вирішив цей спір, виходячи із суб’єктного складу його учасників, який існував на момент розгляду справи. При цьому процесуальні обмеження, встановлені ст. 269 ГПК України, виключають можливість суду апеляційної інстанції розглянути позовні вимоги до особи, яка не належала до складу учасників спору в суді першої інстанції та не є за своїм процесуальним статусом правонаступником учасника спору в суді першої інстанції. Водночас незалучення скаржниці на стадії апеляційного перегляду справи як особи, на права та обов’язки якої як інвестора будівництва може вплинути рішення господарського суду, спричиняє наслідки, передбачені ч. 2 ст. 51 ГПК України, а не п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України.

КГС ВС також наголосив, що судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes (тобто з правовим ефектом тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає прав чи обов’язків інших осіб.

Ухвала ВС від 30 липня 2025 року у справі № 910/5079/23 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/129405046.

Верховний Суд