Звідки взялася, як розвивалася конструкція фраудаторності та як вона застосовується в сучасній українській судовій практиці, що таке «добра» і «погана» недійсність правочинів, які правочини й на підставі чого можна визнати фраудаторними та інше розповів суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат студентам Українського католицького університету на лекції «Фраудаторні правочини в ракурсі практики касаційного суду».

Лектор почав з історичних і термінологічних аспектів правової конструкції фраудаторності, а також навів цитату відомого римського юриста Гая: male enim nostro iure uti non debemus (ми не маємо погано користуватися своїм правом).

Конструкцію заборони дій на шкоду кредитору застосовували ще в Стародавньому Римі. На підставі закону та преторського права в Римській державі сформувалися такі різновиди приватних деліктів, як особиста образа, крадіжка, грабіж, протиправне пошкодження або знищення чужого майна, погроза, обман тощо. А також у преторському праві був сконструйований делікт fraus creditorum (з лат. –  на шкоду кредиторам) – вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від звернення стягнення кредиторів. Це сталося після того, як примусове виконання судових рішень почало відбуватися шляхом звернення стягнення на майно боржника.

В різні періоди розвитку цієї конструкції кредитори могли вимагати застосування таких заходів, як: interdictum fraudatorium, actio Pauliana, restitutio in integrum ob fraudem. В часи Юстиніана оспорювання правочинів на шкоду кредиторів стало відбуватися за допомогою actio Pauliana. Метою відповідного позову було відновлення такого стану речей, який би настав за відсутності фраудаторних дій боржника.

Така конструкція стала найбільш універсальним інструментом. У сучасному італійському приватному праві для оспорювання фраудаторних правочинів застосовується ревокаторний позов (azione revocatoria), який за своєю суттю є аналогом римського actio Pauliana.

В законодавстві України термін «фраудаторний правочин» з’явився внаслідок внесення змін в абз. 6 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства Законом України від 19 вересня 2024 року № 3985-IX (набрав чинності 1 січня 2025 року). Хоча до цього і доктрина, і судова практика вже активно оперували цією конструкцією. Василь Крат обґрунтував доцільність застосування конструкції фраудаторного правочину в окремій думці від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц.

Лектор зазначив, що існує «добра» і «погана» недійсність правочинів. Перша – це, наприклад, коли вчиняється фраудаторний правочин. Визнання його недійсним допомагає задовольнити вимоги кредитора. Другу учасники обороту намагаються використовувати для незастосування умов договору. На жаль, «поганої» недійсності дуже багато. Наприклад, боржник не хоче виконувати зобов’язання, які виникли на підставі договору, і заявляє позов про його недійсність через нібито відсутність у договорі якоїсь істотної умови. Але, наголосив суддя, недійсність працює для того, щоб захищати права та інтереси учасників цивільного обороту.

Суддя приділив увагу питанню про розмежування конкурсного і позаконкурсного оспорення фраудаторного правочину. Воно розглянуте в постанові КЦС ВС від 5 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20. Конкурсне оспорювання має досить детальну регламентацію: в банкрутстві (ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Натомість позаконкурсне оспорювання регулюється тільки фрагментарно у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»). Окремі згадки про позаконкурсне оспорювання правочинів є в ЦК України.  Відповідно до ст. 605 ЦК України прощення боргу можливе лише за умови, якщо звільнення кредитором боржника від його обов’язків не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Мета позаконкурсного оспорювання – повернути активи боржнику для звернення на них стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (відновлення status quo).

Василь Крат відзначив, що з 2018 року й до сьогодні конструкції фраудаторних правочинів стали більш витонченими. Наприклад, раніше могло йтися просто про дарування майна близькій особі з метою унеможливлення звернення стягнення на нього, сьогодні ж вигадуються більш складні конструкції.

ВП ВС 3 липня 2019 року ухвалила постанову у справі № 369/11268/16-ц, в якій визначила, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України (фіктивний правочин), так і інша, наприклад підстава, передбачена ст. 228 ЦК України (порушення публічного порядку).

Василь Крат зауважив про розмежування фіктивності правочину та вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживання правом, про що зроблено висновки в постанові КЦС ВС від 5 січня 2024 року у справі № 761/40240. Суд зазначив, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Лектор звернув увагу на цікаву справу, яку розглянув апеляційний суд провінції Онтаріо в Канаді (Court of Appeal for Ontario). Суд вирішував питання, чи мають право майбутні кредитори боржника на оспорювання фраудаторного правочину, і дійшов висновку, що наступний кредитор, тобто позивач, який не був кредитором на момент передачі, може оспорити передачу майна, якщо вона була здійснена з наміром ошукати кредиторів загалом – як теперішніх, так і майбутніх. До ВС справ із такою правовою проблемою поки що не надходило, але не виключено, що це станеться в майбутньому.

Крім того, доповідач розповів про практику КЦС ВС щодо визнання фраудаторними договорів дарування, купівлі-продажу; можливості визнавати недійсним правочин, який рішенням суду вже визнано дійсним; можливості визнання фраудаторними одностороннього договору, шлюбного контракту, відмови від позову, відмови від прийняття спадщини; можливості створення «свого кредитора» для боржника та ін.

Презентація Василя Крата – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_fraydat_pravoch_kas_sud.pdf.

Верховний Суд